atiana Sitnik
Адміністратор · 19 хв
#дереза Про #годжі від науковців
"СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ КУЛЬТУРИ ГОДЖІ (LYCIUM L.) В УКРАЇНІ" *
Журба Михайло
Вступ
Лікувальні властивості дерези відомі в стародавньому греко-римському світі були забуті, культура її відродилася у Китаю в кінці 1990-х років під торговою назвою goji berry (англ. – ягоди годжі), під якою продають плоди двох видів – д. звичайної (Lycium barbarum L.) та д. китайської (Lycium chinense Mill.), іноді д. руської (Lycium ruthenicum Murray). Ягоди годжі і сік у західних країнах застосовують як засоби поліпшення самопочуття та проти старіння. Ці плоди багаті на вітаміни, мікроелементи, антиоксиданти та інші біологічно активні речовини (Potterat, 2010).
Матеріали і методи дослідження
Аналіз інформації з літературних джерел про стан та перспективи культури годжі у світі. Польові дослідження за Lycium barbarum у Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України (НБС).
Результати та їх обговорення
Термін «годжі» ввів північно-американський етноботанік, дослідник тибетської медицини Бредлі Добос, в 1973 р., задля уникнення плутанини через чисельні народні назви ягоди. Назва поширилася у 1980-ті роки, завдяки продажу плодів дерези звичайної в аптеці і клініці Тенцінг Момо, в Сіетлі. Але успіх у всьому світі до ягід годжі прийшов тільки тоді, коли великі виробники з провінції Нінся (Китай) вирішили підкорити світові ринки, роблячи іноді екстравагантну пропаганду їх переваги (Dhar, 2011). Дерезу вирощують заради ягід на великих площах в Китаї (в основному провінція Нінся) для внутрішнього ринку, та все більше і більше для експорту в Пн. Америку та Європу. Китай є основним постачальником ягід годжі на світовий ринок, в 2004 р. загальний експорт склав 120млн доларів. Під культурою було зайнято 82 000 га, з яких зібрано більше 95 000 т продукції. Ягоди вживають для дієтичного харчування у свіжому та висушеному вигляді, з них виготовляють концентрати соку, фруктове пюре, йогурти целюлозний порошок, з насіння роблять олію. В китайській фармакопеї зареєстрована дереза звичайна, використовують ягоди (fructus Lycii) та кору коренів (cortex Lycii radicis). Перші згадки про лікувальні властивості дерези трапляються в епосі про Гільгамеша (Стародавня Месопотамія, ХХІІст. До н. е.). У 4 ст. до н.е. грецькі ботаніки Теофраст, Діоскорид та Пліній Старший описали колючі кущі, які, як вважають, були дерезою. У класичному китайському медичному трактаті Шеньнун Бенцао Цзин (Китайська книга культурних і лікарських рослин), складеному близько першої половини ІІІ ст. н.е., є коротке повідомлення про лікувальні та уповільнюючі процеси старіння властивості. У 1813 р. Ламарк повідомив про два види ліція, що вирощувалися в садах Парижу: L. barbarum і L. chinense. Він також писав, про те що стародавні греки робили ліки з дерези. Протягом останніх століть Lycium вирощували в Європі, як декоративну рослину (під ім’ям Jasminoides), а його цілющі властивості були забуті. Рід дереза (Lycium) – налічує 88 видів, що належать до підродини Solanoideae, триби Lycieae, поширених у помірній та субтропічній кліматичних зонах. Часто росте у сухих місцях, деякі види на слабо засолених ґрунтах. Lycium barbarum та L. chinense – два близькоспоріднених види зі схожим використанням як харчові і лікарські рослини в Східній Азії. Д. звичайна листопадний колючий кущ або ліана (в залежності від умов існування) 1–3(4) м заввишки, а д. китайська дещо менша за розмірами. Листки від ланцетних до овальних, чергові, завдовжки 1–8 см. Квітки поодинокі або зібрані у невеликі суцвіття діаметром 6–25 мм, віночок з п’ятьма пурпуровими пелюстками, зрощеними при основі. Дереза звичайна цвіте в квітні та червні-липні на приростах поточного року, д.китайська – в липні. Плід – м’ясиста багатонасінна ягода діаметром 8–20 мм, червоного, жовтого, помаранчевого забарвлення. гіркувато-солодка на смак. Плоди достигають з серпня до морозів (Кохно, 2002). Відмінність полягає у морфологічному і історичному аналізах і є досить слабкою. Точну відмінність можна встановити завдяки RAPD-аналізу (Random Amplified Polymorphic DNA) (Potterat, 2010). Lycium barbarum поширений у Південній і Центральній Європі, Північній Африці і Південно-Західній та Центральній Азії. Місце походження неясне; довго вважалося, що цей вид поширився з Китаю, але останні дослідження вказують на середземноморське походження виду. У Великобританії введений в культуру у 1730 р., і все ще використовується для створення живоплотів, також як у Пн. Америці і Австралії. Дереза звичайна в Україну поширилася з Середземномор’я в середні віки та повністю натуралізувалася (Mosyakin, 1999), використовується для укріплення схилів. L. chinense переважно поширений у Східній Азії. Є відомості щодо успішного вирощування дерези китайської в деяких ботанічних садах (в Нікітському ботсаду з 1814 р.) України та дендропарках (Дойко, 2005; Костырко, 1989; Кохно, 2002). В даний час з’явився ряд сортів дерези звичайної, цікавих для впровадження в культуру: no. 1 Lifeberry, Golden Berry, Super Sweet, Super Big, Dynamite, Korean Big. Біохімічний склад плодів дерези характеризується наявністю вітамінів В1, В2, В6 і Е, вміст вітаміну С становить близько 42 мг/100 г, і мінерали - цинк, залізо, мідь, кальцій, германій, селен і фосфор. Полісахариди є кількісно найважливішою групою речовин в плодах L. barbarum їх називають LBP (Lycium barbarum Polysaccharides), класифікуються як харчові волокна білків арабіногліканів. Вони показали антиоксидантні властивості і деяку фармакологічну активність в контексті захворювань, пов’язаних з віком, таких як атеросклероз і діабет. Певні фракції LBP можуть стимулювати проліферацію Т-клітин в селезінці. Імуностимулююча активність їх може пояснити протипухлинні властивості полісахаридів годжі. З каротиноїдів найбільша кількість – фізаліну (зеаксантину дипальмітат) 56 %. Також присутні флавоноїди (кверцетол, рутин, кемпферол), фенольні кислоти та вільні амінокислоти (пролін, таурин, бетаїн). Що стосується коренів, то декілька складників демонструють гепатопротекторну дію, а також – інгібують артеріальну гіпертензію. Також немає ознак токсичної дії цієї рослини. (Majewska et al., 2000; Schepetkin, 2006; Li, 2007; Potterat, 2010) Наші візуальні спостереження за розвитком рослин годжі в умовах НБС показали, що дереза має досить сильну кореневу систему, завдяки чому досить посухостійка і може використовуватися для закріплення схилів та піщаних ґрунтів. Краще росте на сонці, допустима напівтінь, найпридатніші добре дреновані поживні субстрати. Дослідження насінного розмноження годжі (у різних за строками варіантах з інтервалом у 5 днів) свідчать про перспективність цього способу розмноження: сходи з’являлися у різних варіантах на 3–15 день за температури 20–28 °C. За низьких позитивних температур (+10–15 °C) проростання насіння не було масовим у перші кілька днів (3–5) після посіву, сходи з’являлися на 10–15 день. За температури 22–28 °C спостерігалося дружнє проростання насіння вже на 5 °C 6 день після посіву. Треба зазначити, що насіння дуже дрібне, сіяти його треба практично на поверхні грунту, при заглибленні насіння до 2–3 см гальмується його проростання, знижується кількість пророслого насіння. Для успішного проростання насіння потребує забезпечення вологою. Хорошу схожість дає насіння, попередньо замочене у воді на 3–5 діб, воно, насичуючись вологою, проростає на 3–5 день. Одним з важливих заходів вирощування сіянців годжі є пікіровка сходів. Велика їх щільність після проростання потребує розрідження, у противному випадку сіянці витагуються і можуть масово випадати. Пікірування необхідно проводити після появи справжніх листочків. Згодом сіянці прищипують для стимуляції кущіння. Сіянці починають плодоносити на 2-ий рік, на 4-ий – досягають товарної зрілості. Перспективне вегетативне розмноження – живцюванням напівздерев’янілими живцями і зеленими верхівками влітку, здерев’янілими і кореневими – навесні. При цьому немає необхідності використовувати гормони росту, активне окорінення відбувається протягом одного-двох тижнів. Вегетативне розмноження годжі не складне і необхідне для тиражування сортів, які вже з’явилися на світовому ринку.
Висновки
Аналіз літературних джерел про плодову і лікарську рослину дерезу – годжі свідчить про те, що вона широко культивується у країнах Східної Азії, зокрема у Китаї, як для внутрішнього ринку, так і на експорт до Європи і Північної Америки. Культура економічно високо раціональна. Плоди годжі вживають для дієтичного харчування, у китайській фармакопеї використовують ягоди (fructus Lycii) та кору коренів (cortex Lycii radicis). Наші спостереження за розвитком рослин і дослідження насінного розмноження у Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України свідчать про можливість одержання великої кількості садивного матеріалу і перспективність культивування в Україні, інтродукцію і дослідження нових сортів.
Література
1. Дендрофлора України. 2002. Дикорослі й культивовані дерева і кущі : Довідник. Ч. 1. Покритонасінні. Ред.: М. А. Кохно; НАН України, Нац. ботан. сад ім. М.М.Гришка. К. : Фітосоціоцентр. 448 c. 2. ДОЙКО, Н.М. 2005. Біологічні основи інтродукції витких деревних рослин у Правобережному Лісостепу України: автореф. дис. ... канд. біол. наук. Київ. 20 с. 3. КОСТЫРКО, Д.Р. 1989. Лианы в Донбассе: монографія. К. : Наук. думка. 132 с. 4. DHAR, P. 2011. Lycium ruthenicum murray: a less-explored but high-value medicinal plant from trans-himalayan colddeserts of ladakh, India. In Plant Archives, vol. 11, no. 2, pp. 583–586. 5. LI, X.M. – Ma, Y.L. – Liu, X.J. 2007. Effects of the Lycium barbarum polysaccharides on age-related oxidative stress in aged mice. In Journal of Ethnopharmacology, vol. 111, рp. 504–511. 6. MAJEWSKA-SAWKA, A. – NOTHNAGEL, E.A. 2000. The Multiple Roles of Arabinogalactan Proteins in Plant Development. In Plant Physiology, vol. 122, рp. 3–9. 7. MOSYAKIN, S.L. – FEDORONCHUK, M.M. 1999. Vascular plants of Ukraine: A nomenclatural checklist. Kiev. 346 pp. 8. Pharmacopoeia of The People‘s Republic of China. 2010. In Chinese Pharmacopoeia Commission, vol. 3, 3382 р. 9. POTTERAT, O. 2010. Goji (Lycium barbarum and L. chinense): phytochemistry, pharmacology and safety in the perspective of traditional uses and recent popularity. In Planta Med., vol. 76, рp. 7–19. 10. SCHEPETKIN, I.A. – QUINN, M.T. 2006. Botanical polysaccharides : macrophage immunomodulation and therapeutic potential. In International Immunopharmacology, vol. 6, рp. 317–333.
*Збірник Наукові матеріали міжнародної мережі AgroBioNet "Агробіорізноманіття для поліпшення харчування, здоров'я та якості життя" 2016
Взято з
https://www.facebook.com/groups/organic ... 617375308/